Ювелірний лекторій: техніка «Мокуме Гане»

65568206_1287620852_2008_08_Mokume_Gane_3764x2_color[1]Що може зробити прикрасу ще більш унікальною, ніж дивовижний візерунок на поверхні металу, який неможливо повторити?

Мокуме Гане – це японська техніка роботи з металами. Якщо спробувати перекласти її назву дослівно, отримаємо наступний набір слів: мо — деревна, куме текстура, гане метал. Суть її полягає в отриманні композитного виробу, що складається з кількох різних металів, які утворюють на його поверхні декоративний візерунок, що нагадує за фактурою дерево.

Історія народження техніки

З’явилася техніка наприкінці XVII століття завдяки майстру виготовлення самурайських мечів Денбею Шаомі. Є думка, що ідея поєднання між собою різнорідних металів — це результат східного бюджетного підходу до виробництва. Через дефіцит дорогоцінних металів їм намагалися знайти гідну заміну, яка б не применшувала шляхетності самурайського меча.

Так чи інакше, розроблену технологію Шаомі передав численним учням, які безперервно доповнювали та вдосконалювали її. Згодом Мокуме почали застосовувати під час виготовлення предметів побуту: ваз, посуду, прикрас.

Суть техніки

Перші вироби виготовлялися зі сплаву сякудо (шакудо), що складається на 90–96% із міді та на 4–10% із золота, проте потім почали використовувати й інші метали: платину, паладій, срібло, нікель, цирконій, титан, бронзу.

5894103[1]

ерший етап методу полягає в отриманні багатошарової заготовки з відмінних за кольором та ковкістю металів. Крім того, для створення контрастного орнаменту варто врахувати, що в процесі нагрівання та хімічних реакцій матеріали можуть змінювати свої відтінки. Дорогоцінні листи різної товщини піддаються ретельному чищенню від пилу, оксидної та жирової плівки і укладаються один на одного в заданій послідовності, кількість шарів може доходити до декількох десятків. Потім листи поміщаються у піч, де під дією певної температури здійснюється процес дифузії металів у твердій фазі.
Особливо важливо, що ступінь нагрівання має бути рівно таким, щоб листи почали сплавлятися між собою, але не переходили в рідку фазу, утворюючи єдину заготовку з чітко вираженими межами між шарами. Складність полягає в тому, що у кожного металу температура плавлення своя, і часом майстрам вдається досягти найнеймовірніших поєднань.

Приклад виготовлення обручок в техніці мокуме гане.

 jewellerymag-ru-2-mokume-gane-christophersfjd.com-[1]

Отриманий шматок металу багаторазово пресується, ріжеться, карбується, кується, скручується подібно до тесту, щоб внутрішні шари опинилися на поверхні і плоскі межі лягли в новий хитромудрий малюнок. Кожен узор, що створюється, унікальний, навіть точне повторення всіх технологічних етапів з тими ж матеріалами не дозволяє отримати пару однакових виробів.

Сучасні тенденції

Понад два століття техніка мокуме гане залишалася невідомою поза Японії. Лише наприкінці ХІХ століття незвичайні вироби почали експортуватися до країн Європи. Багато сил і часу пішло у західних майстрів, щоби розгадати таємницю східної металевої деревини. Через складність техніки якісні вироби і сьогодні є дуже рідкістю. Незважаючи на сучасні досягнення ювелірного виробництва та наявність технологічного обладнання, у світі навряд чи набереться сотня по-справжньому кваліфікованих майстрів, які працюють у цьому напрямі.

Сьогодні ювелірні вироби, виконані в техніці мокуме гане, відносяться до ексклюзивних прикрас та мають відповідну вартість. Крім унікальності кожної речі та трудомісткості процесу її виробництва додатковим фактором подорожчання є велика кількість безповоротних відходів, оскільки дорогоцінні метали, що використовуються, після дифузного зварювання не підлягають подальшій переробці.